• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Тарас Шевченко – володар у царстві духа

“Тарас Шевченко – володар у царстві духа”
Національна історична думка в творчості Тараса Шевченка
Катерина Гуртова, вчитель української мови та літератури,
Носачівська ЗОШ I - III ступенів


Національна ідея є визначальною для творчості знаного поета, художника та митця України – Тараса Шевченка. Вона наскрізно проходить через його творчість, починаючи від ранніх романтичних творів і завершуючи передсмертною філософічною лірикою, яка мала, перш за все, духовний характер. Тарас Григорович був митцем, тому вірив у силу слова, його здатність виховувати народ і будувати державу. Його ідеї були настільки сильними, що пробудили свідомість тогочасної інтелігенції, змусили її замислитися над національними питаннями і проблемами. Тарас Шевченко назавжди став для України частиною її національного буття. Отже, з огляду на вище наведену аргументацію, можна констатувати, що проблематика розвідки є актуальною.
Мета дослідження: з’ясувати, яке місце зайняла національна історична думка у творчій спадщині Тараса Шевченка.
Розкриваючи значення національної ідеї для творчості Тараса Шевченка, варто зауважити, що він, як зазначав Іван Дзюба, “творить поетичну візію великої історичної драми, вписуючи її в масштабні історіософські та світоглядні рефлексії”. Варто додати, що політичний світогляд Кирило-Мефодіївського товариства став визначальною основою для формування суспільних позицій Тараса Шевченка. Він збагатив його більшою увагою до особистості, зокрема української людини як представника нації. Загалом національно-визвольна ідея у Тараса Шевченка безпосередньо пов'язана зі свободою особистою, вона реалізується у трьох вимірах: свобода особистісна, свобода національна і свобода суспільна. Тарас Шевченко осмислює ці три аспекти, стоячи на тому, що повна свобода можлива лише за умови реалізації цих трьох вимірів [4, 69].
Підтвердженням того, що Тарас Григорович активно пропагував українську національну ідею, є його окремі поетичні твори, у яких важливу роль відіграє історична основа. У “ Тарасовій ночі” йдеться про козацькі рухи 90-х рр. ХVІ ст. – 30-х рр. ХVІІ ст., які готували історичний ґрунт для української козацької держави – Війська Запорозького, а в основу “Гайдамаків” покладено повстання Коліївщина 1768 р., яке було останньою для ранньомодерної доби стихійною спробою українців повернути власними силами свій козацький устрій: “Оживуть гетьмани в золотім жупані... / а в степах Украйни / – О Боже мій милий – блисне булава!”; “З того часу в Україні... / Не чуть плачу, ні гармати”.
У Тараса Шевченка було декілька провідних мотивів, які спонукали його створити поему “Гайдамаки”. По-перше, в Коліївщині переплелося багато моментів історіографічного плану:органічний зв’язок із попередньою Гетьманщиною; міжнаціональні та міждержавні протиріччя того часу і місце в них українського питання з можливою проекцією на сучасний стан; протистояння між слов’янськими народами, яке корелювало з ще неподоланим панслов’янізмом сучасників поета; ставлення з боку тодішньої історичної науки до вивчення даної теми тощо [2, 135]. Ще Б.Навроцький писав: “По суті це була чергова постановка майже тих самих революційних проблем, що стояли перед українським народом ще за часів Хмельниччини. От чому вибір даної теми такої характерної для історії України в цілому може свідчити, що Тарас Шевченко в “Гайдамаках” хотів розробити не перший історичний сюжет, але зразковий, найбільш придатний саме для епопеї”. Адже Коліївщина характеризувалася рідкісним в історії явищем: політичне протистояння Російської імперії і Речі Посполитої досягає майже кульмінації, але історичні противники і церковні антиподи вкотре об’єднуються проти українців і спільно придушують їхній рух до свободи. А самі процеси супроводжуються високим рівнем ідеологічного тиску й одурманювання, які пізніше частково закріплюються у формі міфу про іманентну жорстокість українського простолюду. По-друге, Тарас Шевченко прагнув від своїх читачів не простого знайомства з минулим, а його осмислення та зіставлення із сучасним. Тема Коліївщини якраз і дозволяла “додумувати” доленосний для України процес, повертатися в минуле, ставити події у тривалий у часі історичний контекст. По-третє, він хотів показати саме ті історичні процеси, які породжують неоднозначні оцінки і в історіографії, і в людській пам’яті, особливо корелюють із моральністю, вимагають не героїзації, а людського взаєморозуміння, на ставленні до яких “перевіряються” людські цінності, вибудовується їх система [3, 15]. Саме на таких “дражливих” темах найвиразніше проявляється історіософія людини. І Коліївщина, безумовно, належала до них. Адже й досі навколо гайдамаччини ведуться дискусії. По-четверте, попри відтінки, в тодішній літературі вона подавалася одновимірно – як явище розбійництва, а Тарас Григорович хотів розкрити велич згадуваного вище повстання [5, 160 − 161].
Читаючи твори Тараса Григоровича, розумієш, що Гетьманщина в його інтерпретації постає в якості форми ідеального існування. Її світ він проектує на проблеми сучасного і на майбутнє. Тут митець виходить із ідеї, що світ буде звільнений від зла, – це неминуче. І участь у цій боротьбі своїм словом він вважає особистою справою, покликанням і місією на життєвому шляху.
Патріотизм Шевченка відчувається у “Давидових Псалмах”, де він говорить із Богом про державну і національну долю свого народу. Біблійна основа дає йому відчуття соціальної та моральної правоти. Переспіви біблійних псалмів він використовує для утвердження тих ідей, які вважав життєво важливими для української нації.
Яскравим виявом національної свідомості поета став вірш “У неділеньку святую”, у якому він захоплюється одностайністю сільської громади, православного братства, козацького товариства. У вірші політичний ідеал незалежної України Шевченка асоціюється з демократично обраною владою і законами, однаковими для всіх правами, із громадською злагодою, єдністю у рішеннях та ідеях.
Варто додати, що у поемах “Сон”, “Кавказ” Тарас Шевченко критикує і засуджує імперську систему Росії, царів вважає винуватцями кріпацтва. Як послідовний федераліст поет виступає проти централізму, з позицій радикалізму і республіканізму критикує монархію.
Важливою складовою творчості Тараса Шевченка є козакоцентризм, що сформувався на основі історичних переказів і легенд, які він чув із уст свого діда Івана, які почерпнув із прочитаних історичних джерел. Козакоцентризм як світоглядна риса поета визначився вже у ранній період його творчості й зберігався протягом усього творчого шляху митця Ідеєю козакоцентризму перейнята вся спадщина Шевченка, передусім твори раннього періоду, “Тарасова ніч”, “Тарас Трясило”, “Гайдамаки”, “Гамалія”. У “Тарасовій ночі” представлено історичні події, коли гетьманом був Тарас Трясило. В його образі бачимо козацтво як захисника національної волі та православної віри. У контексті звернення до історичного руху під проводом Тараса Трясила 1630 р. твориться образ ідеального романтичного героя. Визначальною рисою характеру гетьмана є єдність його інтересів і позицій із простими козаками. Він − істинний борець за свободу [1, 174]. Так само єдність отамана і козаків показана у творі “Іван Підкова” . Отаман розумний, оскільки усвідомлює важливість бути з простими козаками як головну запоруку своїх перемог. Повна довіра козаків до отамана можлива за умови, якщо він виступає виразником і захисником їхніх інтересів. Ідея козакоцентризму реалізується і у згадуваній вище поемі “Гайдамаки”. Передусім вона виражається через творення різних типів образів козаків, це Ярема Галайда, Іван Гонта, Максим Залізняк. Ярема в інтерпретації Шевченка є втіленням прагнень гайдамаків, їхнім ідейним символом. Фактично Ярема своїм образом втілює все гайдамацтво як рушійну силу визволення українського народу. Ярема Галайда – це кров від крові гайдамацтва, його мислення і дії – це світогляд гайдамаків. На відміну від Яреми Іван Гонта був сотником надвірних козаків – регулярного війська Станіслава Потоцького, яке боролося з гайдамацтвом. Фактично Гонта, ставши на чолі цього війська, пішов проти свого народу. Але цей переступ був тимчасовим, тому з часом Гонта усвідомив це, перейшовши на бік повстанців. Хоча це не позбавляє його необхідності спокутувати гріхи минулого, виявом чого стає убивство ним своїх синів. Це символічний сюжет, бо насправді у Гонти було дві доньки і син, тому цей вчинок символізує суд особистості над власними вчинками. Козакоцентризм митця прославляє гайдамацтво, яке є втіленням кращих сил українського суспільства, здатних здійснити перетворення.
Отже, Тарас Шевченко – це митець, творчість якого була наскрізно пронизана українською національною ідеєю. Підтвердженням цього можуть слугувати прагнення поета бачити вільну незалежну Україну, у якій зважатимуть на права кожного громадянина, у якій державне життя буде розвиватися аналогічно до процесів, які відбувалися в Гетьманщині.
Література:
Гармата Г. Козакоцентризм у творчості Т. Шевченка і П. Куліша: порівняльний аналіз / Г. Гармата. // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. – К., 2013. – Вип. 16. – С. 171 – 179.
Задеснянський Р. Апостол української національної революції / Р. Задеснянський. – Мюнхен: Укр. критич. думка, 1969. – 396 с.
Наливайко Д. Шевченко, романтизм, націоналізм / Д. Наливайко. // Слово і Час. – 2006. – Ч. 3. – С. 3 – 21.
Сліпушко О. Суспільно-політичні ідеї Кирило-Мефодіївського братства у художньому просторі поезій Тараса Шевченка / О. Сліпушко. // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. – К., 2013. – Вип. 16. – С. 66 – 74.
Яременко В. І. Історіософський зміст Шевченкових “Гайдамаків” (до 170-річчя виходу поеми) / В. І. Яременко. – Український історичний журнал. – 2011. − № 2. – С. 159 – 180.

Коментарi