Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Сторінка вчителя математики, інформатики, економіки, педагога-організатора Каптенко Любові Вікторівни
- Робота педагога-організатора
- «Тарас Шевченко - володар у царстві духа»
«Тарас Шевченко - володар у царстві духа»
Напрям: «Малярська спадщина Тараса Шевченка»,
Любов Каптенко, педагог-організатор
Носачівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Смілянської районної ради Черкаської області
Відомо, що поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва.
Однак, у світовій культурі не так багато постатей, творча реалізація яких була б настільки органічна національній культурі, що стала б не лише невід’ємною складовою, а й визначила напрями її розвитку на цілі століття. Коли мова заходить про Тараса Шевченка та його вплив на українську культуру, то жодне порівняння не здається перебільшенням: «батько нації», «національний геній», «творець нової модерної нації»... Власне, саме Шевченко сформував український національний світ, органічно трансформував народну творчість у високу культуру, що силою його генія стала рівноправним учасником загальноєвропейського культурного діалогу.
У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському”
Довго те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя – дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе.
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або “Три царіє со дари”.
Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника. Для поета малювання стало хлібом насущним, вираженням його творчого духу. Малярські роботи Шевченка викликають інтерес, насамперед, як високі мистецькі зразки. Він проклав нові шляхи в розвитку образотворчого мистецтва.
Малярська спадщина Шевченка завжди сприймалася крізь призму його поетичного ґенія. Умови формування української історії, що потребували поета-глашатая нації, певною мірою відводили на другий план його малярську спадщину. Поглиблює це упередження й те, що колекція мистецьких творів Шевченка довгий час була розпорошена і перебувала у приватних збірках. Зрештою, її було майже повністю сконцентровано у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, але через специфіку збереження графічних творів вона залишається обмеженою для широкого глядача. Лише, мабуть, сучасники Шевченка органічно сприймали його як вільного художника, що заробляв на прожиття своїм мистецьким ремеслом.
Нині малярство Шевченка сприймається, з одного боку, із захопленням як спадщина національного пророка, з іншого – як щось застигле, академічне, вторинне.
Поет і художник жили в душі Шевченка-митця завжди, бо писати й малювати він любив однаково, тож перегорнемо цю сторінку його життя та ознайомимося з живописною спадщиною Т.Шевченка.
Малярська спадщина Тараса Шевченка така ж різноманітна, як і поетична. Налічується близько 1200 живописних творів Кобзаря. Однак, за життя поета жоден його сучасник не мав повного уявлення про Шевченка як художника.
Т. Шевченко найбільше замальовував об'єкти народної архітектури. Його картини «Повідь» (1845), «Будинок І. Котляревського в Полтаві» (1845), «Комора в потоках» (1845), «Андруші» (1845), «На околиці» (1845) та інші є цінним джерелом для вивчення народного житла (Додаток 1).
Особливу увагу поет приділив зарисовкам культових споруд: Вознесенський собор у Переяславі (1845), костьол у Києві (1846), Богданова церква в Суботові (1845), Почаївська лавра (1846) та багато інших (Додаток 2).
Задум і план Т. Шевченка про видання «Живописної України» (1843) пов'язані з витоками візуальної антропології в Україні. Його малюнки «Старости», «Судня рада» виконані на етнографічну тематику(Додаток 3). Він глибоко розумів, що точна фіксація етнографічних предметів, явищ (народне житло, одяг, побут) матиме важливе наукове значення. Знаменитий лист поета до П. Гессе засвідчує, що Т. Шевченко мав дуже серйозні наміри щодо висвітлення історії і побуту свого народу, а саме: знамениті своєю красою види України, народний побут того часу та історія краю.
Із всього величезного малярського доробку художника в даний альбом відібрано 134 картини, акварелі, малюнки та гравюри, що відтворюють основні віхи життя майстра.
Певним новим етапом життя художника і поета можна назвати його співпрацю з Археографічною комісією в 1845-1846 роках. «Роз'їжджаючи по Україні з метою зарисовок історичних та археологічних пам'яток, Шевченко глибоко вивчає народне життя і збирає численні відомості з матеріальної і духовної культури українського народу». Його робота в Київській археографічній комісії (1845-1857) хоч і тривала недовго, проте етнографічні малюнки «Селянська родина», «Сліпий», «Вдовина хата на Україні», «Хата над водою», «Селянське подвір'я», «Хутір на Україні», «В Решетилівці», «Курінь Стрючка», «Хата біля річки», «Хата батьків» та багато інших, виконані переважно на території Середньої Наддніпрянщини (Полтавщина, Київщина, Чернігівщина), дають можливість порівняти предмети традиційної культури українців з пізнішою фотофіксацією, що становить важливий напрям візуальної антропології (Додаток 3).
Ми знаємо, як багато уваги приділяв великий поет зображенню життя, долі дівчат і козаків. «Головним об'єктом етнографічних досліджень Т. Г. Шевченка було кріпосне селянство. Численні зарисовки з натури українського народного житла й одягу являють зараз для нас найціннішу спадщину». Важливим джерелом візуальної антропології є малюнки Т. Шевченка: «Голова селянина» (1846), «Парубок з люлькою», «Хлопець з граблями» та багато інших. Ми погоджуємося з думкою, що «...широкий спектр етнокультурних явищ, відтворених у творчій спадщині мистця, дозволяє розглядати її не лише як художньо-літературний набуток національної культури, але й як джерело для етнографічного вивчення народу.
Душевна краса трудящої людини, її героїчне минуле, привабливість її звичаїв, замилування рідною землею і ненависть до гнобителів – ось чого сповнені художні твори Т. Г. Шевченка.
Цим хвилювали художні твори Шевченка його сучасників , за це вони дорогі і близькі й у наш час. Ось чому твори Шевченка-художника сприймаються і будуть сприйматися як твори, багато в чому неперевершені й досі.
Т. Г. Шевченко, як активний борець за щастя народу, в цій боротьбі звертався і до слова, і до пензля, вкладаючи в неї весь свій хист, весь свій невгасимий запал. І саме в цьому виявлялася геніальність всебічно обдарованої людини - громадського діяча, поета, драматурга, живописця, рисувальника, гравера.
Список використаних джерел
- http://artanija.com
- http://library.kpnu.edu.ua
- http://lizej13.com
4. http://museumshevchenko.org.ua
5. http://school.xvatit.com
6. http://unalib.ks.ua
7. http://www.ukrreferat.com
Додаток 1
Об’єкти народної архітектури
Будинок Котляревського в Полтаві
На околиці
Додаток 2
Культові споруди
Додаток 3
Етнографічна тематика
Старости
Судня рада
Вдовина хата на Україні
Хата батьків